Треба йти

Стіни і стіл чорні, наче твої очі,
Стеля закриє нас від тих, хто нас хоче, 
Руки у обличчя створюють маленький світ,
Не тільки моя – тобі вже час йти.

Просто чекай, далі буде твоя черга.
Ні, не питай, я ж з тобою не даремно.
Так я кохаю, що земля іде з під ніг,
Тільки ще не твоя, вибач, знаєш, треба йти.

Тільки темніє – повинна піти,
Ти від мене знову,
На згадку – погляд, на тілі сліди,
І до нього знову.

Тіло на тіло, мʼята, свіжа мокра постіль,
Сіль на губах, в пальцях плутане волосся,
Обійми на прощання, усмішка, а вдома він.
Так, потім буду твоя, зараз час йти.

Попіл і гнів в мʼязи всотується смачно,
Пил у очах зі словами про кохання,
Моє кожне так на важке коротке ні,
Я вже майже твоя, зараз вибач, треба йти.